У прозорому повітрі народжувалась ясна, сонячна гама, наростала, ширшала, набирала на силі й зазвучала на повну потужність лише тоді, коли з-за обрію почало зводитись кругловиде сонце. Диск його, рожевий та великий, випливав сквапно з блакитнявого мева, що слалось над землею, випливав у погідній урочистості, ось відірвався від пружка землі — і безмежний весняний світ відкрився довкола, юний і свіжий.
Повільно йшов через Дніпро, наче простував по звучанню тієї струни все вище й вище, ніби вона вела його й неодмінно мала привести до якоїсь немислимо високої вершини, де він відчує сьогодні найбільше своє вдоволення, втіху, де, зрештою, він тихо й просто зрозуміє те, що так прагнув відчути й зрозуміти в своєму єстві. Повільно йшов, а довколишня весна в цей перший день місяця травня доповнювала високий лад його почувань, вона була немов незвичайним, своєрідним дзеркалом, куди він міг дивитись довго та пильно, дивитись широко розплющеними очима своєї душі й бачити глибоку гармонію та відповідність своїм чуттям.
Потім стояв поблизу Лаври на кручі — саме на тій дніпровській кручі, що бачилась йому щодня з протилежного берега. Перед ним лежала велика ріка, за нею відкривався могутній простір, над яким клубочився туманець. Могутній простір налаштовував на високий лад, і юнак відчував, як у його єстві вивищується й наче тугішає піднесений настрій. Сонце било промінням прямісінько в очі, доточуючи той настрій своєю ясою й теплом...
Згодом, коли вийшов — повз високий обеліск, біля якого палав вічний вогонь, поміж двох рядів могильних плит, чистих і свіжих од ранкової роси,— коли вийшов на майдан Слави, тут уже товпились люди. То там, то сям чулися звуки музики, лунали й обривались, наче різні мелодії не відважувалися вступати в суперечку між собою.
Рівним промінням було заллято майдан, у його лагідній повені плавала й купалась молода зелень дерев, і шпичаста трава в парку чітко горіла на чорному ґрунті. Обличчя людей були радісні, і всі вони — такі різні, такі неоднакові — зараз були схожі між собою, наче їх об'єднував в одне ціле отой переможний мотив радості, що панував повсюдно, й хлопець відчув — раптово, зненацька! — що той мотив радості і його теж прилучає до великої людської спільності, і йому від того відчуття стало надійно та певно.
Сонце підбилось вище, передчуття свята сягало, здається, свого апогею. Звіддалік і зблизька озивалась мідь духових оркестрів, сильні звуки пружно пливли в повітрі — мелодії стикалися, заглушали одна одну, потім чіткіше, переможніше починала лунати якась одна, могутніша. Під звуки музики спалахували пісні, вони теж несподівано обривалися, щоб народитись іще в іншому місці. Юнак цікаво прислухався до того відгуку, який мали в його свідомості голоси людей, збратаних піснями...
